Техніка настільного тенісу – це комплекс спеціальних засобів, потрібних спортсмену для успішного ведення гри. Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання у різних ігрових ситуаціях. Враховуючи особливості діяльності гравців з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:
1. вихідне положення (стійка);
2. переміщення (пересування);
3. способи тримання ракетки (хватки);
4. технічні прийоми.
До введення в гру м’яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар.
Вихідне положення в настільному тенісі – це таке положення тіла при якому тенісист готується до прийому м’яча, посланого суперником.
Вихідне положення (стійка) тенісиста:
- правобічне (правостороння) – з півобертом лівим боком до суперника;
- нейтральне (середня) – обличчям до столу;
- лівобічне (лівостороння) – з півобертом правим боком до суперника.
Вихідне положення кожного гравця індивідуальне. Воно залежить від зросту, довжини рук, фізичних даних, швидкості реакції, координації рухів, техніки і стилю гри, володіння технічним арсеналом ігрових прийомів, а також від індивідуальних особливостей. Важливо не тільки віднайти відповідну для удару позицію, але й передусім сконцентрувати увагу перед прийомом м’яча. При розсіяній увазі і недостатній зібраності навіть правильна стійка не зможе забезпечити результативність удару. Спостерігаючи за грою майстра, ви деколи навіть не вспіваєте зауважити, як він опинився в тому чи іншому місці. В цьому і полягає майстерність.
Виконувати переміщення до м’яча необхідно між ударами, щоб власне до моменту удару бути в потрібному місці. Основний спосіб переміщення в грі – кроки. Стрибки і ривки неефективні, так як при цьому ви можете легко загубити рівновагу. Крім цього, повернення у вихідне положення, або перехід на нову позицію займе значно більше часу, чим при переміщенні кроками.
У грі тенісисти найчастіше використовують наступні способи (різновиди) переміщень:
- однокроковий – кроками, переступанням, випадами (з правої, з лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у боки);
- багатокроковий – приставними кроками, схресними кроками;
- переміщення стрибками (з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу) гравці використовують дуже рідко.
Однокроковий спосіб переміщення використовується гравцями на незначні відстані, або для того, щоб зайняти оптимально правильну позицію. При цьому крок в напрямку м’яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять в потрібну для виконання удару позицію. Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу.
Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад – тенісист нібито переминається з ноги на ногу;
випади – в основному для прийому коротких або косих м’ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.
Приставні кроки використовуються в основному для переміщень вправо-вліво. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м’яча ногою, а другу підтягують до основної стійки.
Схресні кроки гравці часто використовують при грі в середній чи дальній ігрових зонах.
Спосіб тримання ракетки називають «хваткою». Хватка ракетки звичайно визначає подальше засвоєння техніки гри.
Існує два різновиди, або способи тримання ракетки (хватки):
- вертикальна (азійська – так звана хватка «пером»);
- горизонтальна (європейська – так звана хватка «ножем»).
Основна перевага європейської хватки – це можливість вести гру зліва і з права атакуючими і захисними ударами, без значних переміщень біля столу. В наші дні все більше азійських гравців віддають перевагу цьому «класичному» способу тримання ракетки.
Є три різновиди горизонтальної хватки:
- універсальна (ребро ракетки між великим та вказівним пальцями);
- зі зміщенням ребра в сторону великого пальця (підсилює удари тильною стороною ракетки; удари ладанної сторони слабкі);
- зі зміщенням ребра в сторону вказівного пальця (підсилює удари ладонною стороною ракетки; удари тильної сторони слабкі).
При підборі ракетки головний критерій, щоб ракетка зручно лежала в руці, вона повинна стати природнім продовженням руки, щоб гравець міг виконувати любі рухи.
В настільному тенісі умовно розрізняють три типи ударів:
- підготовчі – без оберту м’яча і з обертом. Найбільш прості проміжні удари, що використовують гравці вичікуючи зручний м’яч для атаки, зміни позиції та в інших випадках, коли цього вимагають створені обставини. До них належать – поштовховий удар, підставка, підрізка і легкий накат в ближній зоні на столі;
- атакуючі – удари з верхнім обертом м’яча (накати, топ-спіни, фліпи), плоскі удари по високому м’ячу, контратакуючі удари. Для їх виконання необхідна велика швидкість руху руки, особливо в момент торкання ракетки з м’ячем. Ці удари переважно виконують в ближній від стола зоні;
- захисні – удари з нижнім, верхнім обертом і без оберту м’яча (підрізки, свічки, підставки).
Удар по м’ячу складається з трьох фаз: замах, власне удар і закінчення удару. В сучасному настільному тенісі застосовують понад 20 різноманітних ударів, але для навчання початківців рекомендується 8-10 основних ударів.
До основних технічних прийомів належать: удар-подача; удар-накат; удар-підрізка; удар «топ-спин»; удар «свічка»; удар-підставка. Усі технічні прийоми виконуються справа та зліва.
Їх розрізнюють за:
- довжиною траєкторії польоту м’яча – коротка, середня, довга, скорочена;
- місцем виконання технічної дії – з ближньої, дальньої, середньої зони; з лівої, з правої частини столу, із середини;
- рухом частини руки – кистьовий, ліктьовий, плечовий;
- висотою траєкторії польоту м’яча – висока, низька, нормальна, що зависає;
- характером обертання м’яча – плоске, бокове, змішане, з нижнім і верхнім обертанням;
- напрямком виконання технічної дії – по діагоналі, по прямій, у середину;
- моментом виконання ударів – з напівльоту, у найвищій точці відскоку, який підіймається і спадає; силою виконання технічної дії – сильна, середня, слабка, пригальмована;
- швидкістю польоту мя’ча – повільна, середня, швидка.
