Профілактика спортивного травматизму
Травми трапляються за різних обставин — у військовій справі, під час занять тощо. Важливим засобом профілактики травматизму є дотримання гігієнічних вимог до спортивного одягу. Сувора дисципліна на заняттях має стати законом. Заборонено виконувати вправи, до яких ви не підготовлені. Не можна змагатися без розминки. Вправи з елементами ризику не можна виконувати без страховки, або попередньо не опанувавши самостраховки. Неприпустимо виконання складних вправ за відсутності викладача. Для збереження здоров’я, швидкого відновлення здоров’я після травм і пошкоджень величезне значення має своєчасно і правильно надана перша допомога потерпілому або собі.
Значення спеціальної фізичної підготовки волейболістів
Фізична підготовка має особливе значення в роботі з юними волейболістами. Вона є складовою навчально-тренувального процесу. Вiд рiвня розвитку фiзичних якостей i здiбностей, специфiчних для гри у волейбол залежить опанування учнями технiко-тактичних навичок. Чим вищий рiвень розвитку спецiальних якостей i здiбностей, тим швидше можна опанувати основи технiки i тактики гри.
Фiзична пiдготовка особливо впливає на результат змагань з волейболу юнацьких команд. Юний волейболiст, у якого недостатньо розвинутi швидкiсно-силовi якостi, не може результативно використовувати весь арсенал сучасних прийомiв технiки гри, використоувати їх у швидкому темпi. Адже за недостатньої витривалостi учень швидко стомлюється, у нього порушуються руховi навички, унаслiдок чого знижуються точнiсть ударiв i подачi м’яча, стрибучість i ускладнюється ведення гри в комбiнацiйному стилi.
Фiзичнi якостi розвиваються у процесi опанування рухових дiй. А тому на заняттях з волейболу потрiбно використовувати спецiальнi вправи для розвитку сили, швидкостi, стрибучостi, витривалостi, спритностi i гнучкостi. Під час занять iз загальної фiзичної пiдготовки необхiдно застосовувати засоби з урокiв фiзичної культури.
Важливе значення має вивчення i складання нормативiв фiзкультурного комплексу. Добирання засобiв i обсяг загальної фiзичної пiдготовки на кожному заняттi залежать вiд конкретних завдань процесу навчання i умов проведения заняття. Дуже часто на заняттях з юними волейболiстами застосовують гiмнастичнi, легкоатлетичнi вправи, рухливi iгри, баскетбол, гандбол.
ТЕХНІКА ГРИ В НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС
Для успішної гри в настільний теніс однієї фізичної підготовки недостатньо. Необхідно не просто бути сильним, швидким, спритним і витривалим, а вміти виявляти ці якості безпосередньо в ігрових умовах, при виконанні подачі та різноманітних ударів. Для цього потрібно добре знати техніку гри в настільний теніс.
Техніка настільного тенісу – це комплекс спеціальних засобів, потрібних спортсмену для успішного ведення гри. Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання у різних ігрових ситуаціях. Враховуючи особливості діяльності гравців з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:
1. вихідне положення (стійка);
2. переміщення (пересування);
3. способи тримання ракетки (хватки);
4. технічні прийоми.
До введення в гру м’яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар.
Техніка настільного тенісу – це комплекс спеціальних засобів, потрібних спортсмену для успішного ведення гри. Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання у різних ігрових ситуаціях. Враховуючи особливості діяльності гравців з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:
1. вихідне положення (стійка);
2. переміщення (пересування);
3. способи тримання ракетки (хватки);
4. технічні прийоми.
До введення в гру м’яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар.
Вихідне положення в настільному тенісі – це таке положення тіла при якому тенісист готується до прийому м’яча, посланого суперником.
Вихідне положення (стійка) тенісиста:
- правобічне (правостороння) – з півобертом лівим боком до суперника;
- нейтральне (середня) – обличчям до столу;
- лівобічне (лівостороння) – з півобертом правим боком до суперника.
Вихідне положення кожного гравця індивідуальне. Воно залежить від зросту, довжини рук, фізичних даних, швидкості реакції, координації рухів, техніки і стилю гри, володіння технічним арсеналом ігрових прийомів, а також від індивідуальних особливостей. Важливо не тільки віднайти відповідну для удару позицію, але й передусім сконцентрувати увагу перед прийомом м’яча. При розсіяній увазі і недостатній зібраності навіть правильна стійка не зможе забезпечити результативність удару. Спостерігаючи за грою майстра, ви деколи навіть не вспіваєте зауважити, як він опинився в тому чи іншому місці. В цьому і полягає майстерність.
Виконувати переміщення до м’яча необхідно між ударами, щоб власне до моменту удару бути в потрібному місці. Основний спосіб переміщення в грі – кроки. Стрибки і ривки неефективні, так як при цьому ви можете легко загубити рівновагу. Крім цього, повернення у вихідне положення, або перехід на нову позицію займе значно більше часу, чим при переміщенні кроками.
У грі тенісисти найчастіше використовують наступні способи (різновиди) переміщень:
- однокроковий – кроками, переступанням, випадами (з правої, з лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у боки);
- багатокроковий – приставними кроками, схресними кроками;
- переміщення стрибками (з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу) гравці використовують дуже рідко.
Однокроковий спосіб переміщення використовується гравцями на незначні відстані, або для того, щоб зайняти оптимально правильну позицію. При цьому крок в напрямку м’яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять в потрібну для виконання удару позицію. Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу.
Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад – тенісист нібито переминається з ноги на ногу;
випади – в основному для прийому коротких або косих м’ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.
Приставні кроки використовуються в основному для переміщень вправо-вліво. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м’яча ногою, а другу підтягують до основної стійки.
Схресні кроки гравці часто використовують при грі в середній чи дальній ігрових зонах.
Спосіб тримання ракетки називають «хваткою». Хватка ракетки звичайно визначає подальше засвоєння техніки гри.
Існує два різновиди, або способи тримання ракетки (хватки):
- вертикальна (азійська – так звана хватка «пером»);
- горизонтальна (європейська – так звана хватка «ножем»).
Основна перевага європейської хватки – це можливість вести гру зліва і з права атакуючими і захисними ударами, без значних переміщень біля столу. В наші дні все більше азійських гравців віддають перевагу цьому «класичному» способу тримання ракетки.
Є три різновиди горизонтальної хватки:
- універсальна (ребро ракетки між великим та вказівним пальцями);
- зі зміщенням ребра в сторону великого пальця (підсилює удари тильною стороною ракетки; удари ладанної сторони слабкі);
- зі зміщенням ребра в сторону вказівного пальця (підсилює удари ладонною стороною ракетки; удари тильної сторони слабкі).
При підборі ракетки головний критерій, щоб ракетка зручно лежала в руці, вона повинна стати природнім продовженням руки, щоб гравець міг виконувати любі рухи.
В настільному тенісі умовно розрізняють три типи ударів:
- підготовчі – без оберту м’яча і з обертом. Найбільш прості проміжні удари, що використовують гравці вичікуючи зручний м’яч для атаки, зміни позиції та в інших випадках, коли цього вимагають створені обставини. До них належать – поштовховий удар, підставка, підрізка і легкий накат в ближній зоні на столі;
- атакуючі – удари з верхнім обертом м’яча (накати, топ-спіни, фліпи), плоскі удари по високому м’ячу, контратакуючі удари. Для їх виконання необхідна велика швидкість руху руки, особливо в момент торкання ракетки з м’ячем. Ці удари переважно виконують в ближній від стола зоні;
- захисні – удари з нижнім, верхнім обертом і без оберту м’яча (підрізки, свічки, підставки).
Удар по м’ячу складається з трьох фаз: замах, власне удар і закінчення удару. В сучасному настільному тенісі застосовують понад 20 різноманітних ударів, але для навчання початківців рекомендується 8-10 основних ударів.
До основних технічних прийомів належать: удар-подача; удар-накат; удар-підрізка; удар «топ-спин»; удар «свічка»; удар-підставка. Усі технічні прийоми виконуються справа та зліва.
Їх розрізнюють за:
- довжиною траєкторії польоту м’яча – коротка, середня, довга, скорочена;
- місцем виконання технічної дії – з ближньої, дальньої, середньої зони; з лівої, з правої частини столу, із середини;
- рухом частини руки – кистьовий, ліктьовий, плечовий;
- висотою траєкторії польоту м’яча – висока, низька, нормальна, що зависає;
- характером обертання м’яча – плоске, бокове, змішане, з нижнім і верхнім обертанням;
- напрямком виконання технічної дії – по діагоналі, по прямій, у середину;
- моментом виконання ударів – з напівльоту, у найвищій точці відскоку, який підіймається і спадає; силою виконання технічної дії – сильна, середня, слабка, пригальмована;
- швидкістю польоту мя’ча – повільна, середня, швидка.
Доджбол
Доджбол — це сучасна версія дитячої гри «Вибиваючий», завданням якої є поцілити м’ячем у «ведучого». Двоє гравців, які стоять один навпроти одного на відстані 10 м, цілять м’ячем — «вибиваючі», а один, той, хто ухиляється від м’яча і стоїть посередині, — «ведучий».
- Якщо вибиваючі влучають м’ячем у ведучого, той, хто влучив, стає на його місце, і гра триває. Якщо ведучий упіймав м’яч до того, як він ударився об поверхню майданчика, він отримує так звану запасну гру. Якщо після ловіння м’яча по гравцеві поцілили, то цей «запас згоряє» і той самий ведучий продовжує гру до наступного влучання по ньому.
- Якщо гравців багато, то вони об’єднуються у дві команди (ведучих та вибиваючих) і гра триває до вибивання останнього ведучого. Якщо ведучий упіймав м’яч, то він має право ввести у гру одного гравця зі своєї команди, який вибув. Учасники міняються, і гра триває доти, поки вистачить сил.
- Доджбол — ця гра може бути масовою та яскравою. Її мета: залучити до гри багато десятків людей одночасно. Тепер ця гра набула стилю рухливої розваги, а не командної гри. Майданчик обмежують паралельно напнуті мотузки, відстань між якими 10 м. За мотузками розташовані команди. Посередині між мотузками розташовані м’ячі яскравих кольорів (подібні до м’яча з поролону). За командою судді, команди учасників, які стоять за лініями, підбігають до м’ячів і намагаються влучити в тих, хто стоїть навпроти.
Спеціальні підготовчі та прикладні вправи
ІГРОВА ПОЧАТКОВА СТІЙКА ТЕНІСИСТА, ЇЇ РІЗНОВИДИ
В. п. (стійка) тенісиста: y правобічна — з півобертом лівим боком до суперника; y нейтральна (середня) — обличчям до столу; y лівобічна — з півобертом правим боком до суперника. О. с. — ноги розташовано нарізно чи ширше, коліна дещо зігнуті. Верхня частина тулуба трохи нахилена вперед, голова і шия спрямовані вперед. Рука з ракеткою зігнута в лікті приблизно на 90 град. Передпліччя ігрової руки спрямовано в бік стола і знаходиться в нейтральному положенні між закритою і відкритою позицією, основну вагу тіла перенесено на передню частину стопи. Лікоть ігрової руки розташований приблизно на відстані стиснутого кулака від тіла. Дистанція від стола контролюється кистю ігрової руки, витягнутої до столу. Вільна рука зігнута в лікті під кутом 90 град. і не напружена. Вагу тіла в стійці спрямовано на передньо-внутрішню частину ступні. Нахилений корпус уперед, зігнуті та дещо зведені до середини коліна дають змогу виконати умови еталонної стійки.
В. п. (стійка) тенісиста: y правобічна — з півобертом лівим боком до суперника; y нейтральна (середня) — обличчям до столу; y лівобічна — з півобертом правим боком до суперника. О. с. — ноги розташовано нарізно чи ширше, коліна дещо зігнуті. Верхня частина тулуба трохи нахилена вперед, голова і шия спрямовані вперед. Рука з ракеткою зігнута в лікті приблизно на 90 град. Передпліччя ігрової руки спрямовано в бік стола і знаходиться в нейтральному положенні між закритою і відкритою позицією, основну вагу тіла перенесено на передню частину стопи. Лікоть ігрової руки розташований приблизно на відстані стиснутого кулака від тіла. Дистанція від стола контролюється кистю ігрової руки, витягнутої до столу. Вільна рука зігнута в лікті під кутом 90 град. і не напружена. Вагу тіла в стійці спрямовано на передньо-внутрішню частину ступні. Нахилений корпус уперед, зігнуті та дещо зведені до середини коліна дають змогу виконати умови еталонної стійки.
ХВАТКА РАКЕТКИ, ВИДИ ХВАТОК
Ракетку рекомендується тримати так, щоб її ручка була притиснута трьома пальцями до внутрішнього боку долоні. На голівку ракетки спереду (на долонну поверхню) кладуть великий палець, а ззаду (на тильну поверхню) — вказівний. Поверхня долоні між великим і вказівними пальцями притиснута до ребра голівки і шийки ракетки. Для удару праворуч кистьовий суглоб ледь розгинають, ракетка лежить на вказівному пальці. Для удару ліворуч кистьовий суглоб розгинають з напруженням, ракетка лежить на великому пальці. Хватка «пером» — вказівний та великий пальці охоплюють ручку, причому вказівний палець надає хватці кліщоподібної форми. На тильній стороні ракетки всі пальці стулено та зігнуто — середній щільно прилягає до ракетки.
Способи тримання ракетки: горизонтальна (європейська), вертикальна (азіатська). Натренувати європейську хватку без партнера можна, жонглюючи м’ячем (підкидаючи і ловлячи його поперемінно то одним, то іншим боком ракетки). Краще опанувати азіатську хватку допоможе гра біля стінки.
ПЕРЕМІЩЕННЯ ТЕНІСИСТА
Однокроковий спосіб
Кроками, переступанням, випадами (з правої, з лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у сторони. Гравці використовують на незначній відстані, або для набуття оптимально правильної позиції. Крок у напрямку м’яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять у потрібну для виконання удару позицію. Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу. Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад — тенісист нібито тупцюється на місці; випади — здебільшого для прийому коротких або косих м’ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.
Багатокроковий спосіб
Приставними кроками, схресними кроками. Приставні кроки використовують здебільшого для переміщень праворуч-ліворуч. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м’яча ногою, а другу підтягують до основної стійки. Схресні кроки гравці часто використовують під час гри в середній чи дальній ігрових зонах.
Стрибками
Стрибками — з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу (гравці використовують дуже рідко).
ВИКОНАННЯ ОСНОВНИХ ТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ (ПОДАЧА, ПОШТОВХОВИЙ УДАР)
Пряма подача
Під час поступального руху ракетка виконує майже горизонтальний рух уперед. Таку подачу можна виконувати поштовхом — коли ракетка під прямим кутом до поверхні столу штовхає м’яч уперед. При цьому м’яч летить майже без обертання. Подачу накатом виконують закритою стороною ракетки рухом уперед і трохи вверх, м’ячу при цьому надаються верхніх обертань.
Подача «човник»
Характерним є зворотно-поступальний рух ракетки. В момент удару ракетки по м’ячу відбувається миттєва зупинка, після чого ракетка рухається в зворотному напрямку. Б’ють по м’ячу переважно до зупинки або зразу ж після неї. Залежно від вибору точки удару м’ячу можна надати один із двох протилежних за напрямом обертань.
Подача «маятник»
Суттєву роль відіграє, у якій площині рухається ракетка — у вертикальній чи горизонтальній. У першому випадку буде верхнє або нижнє обертання, в другому — бокове обертання. Під час руху, схожого на дугу, ракетка переміщується за траєкторією маятника зверху вниз. Рука з ракеткою описує півколо навколо ліктя. Рух можна виконувати різними сторонами ракетки, в різні моменти руху ракетки і різними точками на ракетці. Гравець набуває лівобічної чи правобічної стійки залежно від того, якою стороною ракетки — закритою чи відкритою — буде виконано подачу. Залежно від того, у якій частині руху відбувається контакт ракетки з м’ячем — на початку, в середині або в кінці завдають удару, — м’яч буде мати нижнє, бокове або верхнє обертання.
Віялоподібна подача
Під час віялоподібного руху ракетка переміщується за дугоподібною траєкторією, описуючи півколо дугою вверх. Віялоподібні подачі аналогічні маятникоподібним, але відрізняються лише тим, що рука описує напівколо не зверху вниз, а знизу вгору. Удар по м’ячу переважно виконують у висхідній частині дуги, у верхній точці або в кінці руху. Відповідно м’ячу надають верхнього, бокового або нижнього обертання. Подачі можна виконувати як перед собою, так і збоку від себе. Під час дугоподібних і віялоподібних траєкторій ракетка виконує рух навколо м’яча. М’яч прокочується по поверхні ракетки.
Поштовховий удар
Найпростіший удар у настільному тенісі. Виконують у вигляді поштовху. Під час руху мала роль відводиться кисті та велика — передпліччю. Ракетка знаходиться майже в перпендикулярному положенні до площини стола й виконує удар по м’ячу рухом уперед і трохи знизу вгору. В результаті м’яч летить з повільним, незначним обертанням або без нього. Поштовх виконують по м’ячу без обертання або по м’ячу з незначним обертанням, який не впливає на взаємодію м’яча з ракеткою.
Теоретико-методичні знання з настільного тенісу
Історія розвитку настільного тенісу в світі, Україні